Перед першими словами: Вступ без голосів: басетгорни й фаготи. Тема піднімається і сповзає назад.
- Requiem aeternam dona eis, Domine, Спокій вічний дай їм, Господи, Голоси входять по черзі, знизу вгору: баси, тенори, альти, сопрано.
- et lux perpetua luceat eis. і світло невгасне нехай сяє їм.
- Te decet hymnus, Deus, in Sion, Тобі належить хвала, Боже, в Сіоні, Соло сопрано. Найсвітліше місце частини, мелодія навмисно старовинна.
- et tibi reddetur votum in Jerusalem. і Тобі складуть обітницю в Єрусалимі.
- Exaudi orationem meam, Почуй молитву мою,
- ad te omnis caro veniet. до Тебе прийде кожна плоть. На «omnis caro veniet» гармонія сповзає півтонами вниз.
- Requiem aeternam dona eis, Domine, Спокій вічний дай їм, Господи,
- et lux perpetua luceat eis. і світло невгасне нехай сяє їм. Кінець на нестійкому акорді, без паузи: одразу починається Kyrie.
Зараз співають
Натисніть «Грати» або пробіл: на сцені засвітяться ті, хто співає і грає цієї миті, а тут з'явиться текст. Поки тиша, натисніть на будь-яку групу, щоб дізнатися, хто це.
Грає оркестр, без слів
Звучать
Рукопис: перша сторінка Реквієму
Аркуш 1 партитури, яку після смерті Моцарта передали замовнику. Introitus - єдина частина, яку Моцарт закінчив повністю, тож уся музика на сторінці записана його рукою, від першої до останньої ноти оркестру.
Торкніться ділянки на сторінці або пункту в списку.
Одне слово посередині сторінки. Ліворуч темп: «Adagio».
«Мною, В. А. Моцартом, власноруч, 1792». Моцарт помер у грудні 1791 року, тож підпис із датою наступного року поставити не міг. Імовірно, його додав Зюсмайр, щоб замовник отримав партитуру «від Моцарта».
Violini, Viole, 2 Corni di Bassetto in F, 2 Fagotti, 2 Clarini in D, Timpani, далі голоси й Organo e Bassi. Флейт і гобоїв у списку немає: звідси темне звучання.
Тема, з якої починається твір. Фагот веде її першим, басетгорн підхоплює трохи пізніше, і лінії переплітаються. Над ними струнні тихо відбивають пульс.
Canto, Alto, Tenore, Basso: на цій сторінці голоси мовчать. Хор вступить трохи далі, і першими заспівають баси.
Нижній рядок: орган, віолончелі й контрабаси. Рівні кроки баса під темою духових, як повільна хода.
Про частину
Низькі духові починають без голосів. Хор входить знизу вгору: баси, тенори, альти, сопрано. Це єдина частина, яку Моцарт закінчив повністю, разом з оркестром.
Сім тактів звучить лише оркестр: фаготи й басетгорни по черзі ведуть одну тему, а струнні відбивають пульс, як повільні кроки. Потім вступає хор. На «Te decet hymnus» світлішає: сопрано соло співає старовинну мелодію. Наприкінці частина не завершується, а зависає на акорді й одразу переходить у Kyrie.
Requiem aeternam Спокій вічний Тиша перед молитвою, коли слова ще важкі. Моцарт починає не з плачу, а з повільної ходи: фаготи й басетгорни ступають, як процесія, а голоси входять один за одним, ніби люди по черзі підходять ближче. Горе тут стримане, і тому глибоке.
Ви тут
Kyrie eleison Господи, помилуй Прохання, яке не може зупинитися. Дві теми чіпляються одна за одну, і музика тече без передиху, як натовп, що кличе в один голос. Моцарт робить із «помилуй» не шепіт, а наполегливу вимогу, і лише в самому кінці вона ламається на склади.
Відкрити частину
Dies irae День гніву Раптовий жах, від якого не сховатися. Хор б'є словами разом, струнні тремтять, і немає жодної м'якої ноти. Моцарт показує не картину суду, а те, як цей день відчуває людина: різко, близько, без права на відповідь.
Відкрити частину
Tuba mirum Сурма Заклик, після якого все стихає. Тромбон звучить не грізно, а урочисто й самотньо, а голоси по черзі беруть слово, ніби кожен виходить наперед. Що вище піднімається лінія, то особистішим стає страх, аж поки не звучить просте питання: що я скажу?
Відкрити частину
Rex tremendae Царю страшної величі Трепет перед величчю, на яку не можна дивитися прямо. Важкий пунктирний ритм - це хода царя, і хор тричі вигукує його титул у тишу. Але в останніх тактах Моцарт знімає всю пишність: лишається тихе «спаси мене», сказане майже на видиху.
Відкрити частину
Recordare Згадай Спокійна розмова з тим, хто може простити. Голоси не змагаються, а переплітаються, як думки, які давно виношені. Моцарт тут не лякає і не плаче: це найдовша і найтепліша частина, де людина переконує, а не благає в паніці.
Відкрити частину
Confutatis Прокляті Два світи поруч: полум'я і світло. Чоловічі голоси кидаються вниз, у вогонь струнних, жіночі відповідають згори тихо, майже непорушно. А наприкінці все опускається, гармонія хитається, і лишається одне серце, розтерте на попіл, яке просить подбати про його кінець.
Відкрити частину
Lacrimosa Слізний день Сльози за іншого. Струнні схлипують, мелодія підіймається і зривається, ніби голос не витримує. Саме тут, на восьмому такті, рука Моцарта зупинилась, і все, що далі, - спроба учня договорити молитву вчителя.
Відкрити частину
Domine Jesu Господи Ісусе Христе Страх безодні і світло обіцянки в одній частині. Баси провалюються вглиб на словах про пекло, музика мчить геть від пащі лева, а потім квартет несподівано прояснюється. Фуга в кінці звучить як упертий спогад про давню обітницю: її дано, отже, вона має справдитися.
Відкрити частину
Hostias Жертви й молитви Тиха пам'ять про конкретних людей. Ритм гойдається м'яко, як у повільному танці, хор співає простими акордами, без жодного натиску. Це найлагідніше місце твору: тут не просять порятунку від суду, а приносять молитву за тих, кого згадують сьогодні.
Відкрити частину
Sanctus Свят Раптове світло і хвала. Після довгої темряви вперше звучать труби й литаври в ре мажорі, як навстіж відчинені двері. Зюсмайр пише радість коротку і прямолінійну, без сумніву й тіні.
Відкрити частину
Benedictus Благословен Тепло після блиску. Солісти співають спокійно й співуче, як вітання тому, хто приходить із миром. Зюсмайр дає слухачеві перепочити: у цій музиці немає страху, лише лагідне очікування.
Відкрити частину
Agnus Dei Агнче Божий Смиренне прохання, у якому ще чути тяжкість. Одна фраза звучить тричі: твердо на «Агнче Божий», тихо на «дай їм спокій». Щоразу гармонія трохи зсувається, ніби тягар потроху відпускає, і на третій раз світлішає.
Відкрити частину
Lux aeterna Світло вічне Повернення додому іншою людиною. Звучить та сама музика, що й на початку, але тепер зі словами про вічне світло і милість. Горе не зникло, проте слухач уже пройшов увесь шлях і чує в знайомій темі не безвихідь, а спокій.
Відкрити частинуВарто знати
Тема близька до жалобного антему Генделя на смерть королеви Кароліни.
В оркестрі немає флейт і гобоїв, найсвітліших духових. Замість них басетгорни, м'які й приглушені: звідси темне звучання.
Мелодія соло «Te decet hymnus» - давній церковний наспів, так званий «блукаючий тон» (tonus peregrinus). Моцарт вплів середньовічну мелодію в музику свого часу.
Імовірно, саме цю частину разом із Kyrie виконали 10 грудня 1791 року на заупокійній службі за Моцартом у віденській церкві святого Михаїла, через п'ять днів після його смерті.
Це єдина частина, яку Моцарт закінчив повністю, з усім оркестром. Далі в рукописі - лише голоси, бас і підказки для інструментів.
Ре мінор для Моцарта - тональність потойбічного: у ній звучить Командор у «Дон Жуані» і фортепіанний концерт № 20.