Що з цьогоправда?

Так. Шопен не хотів, щоб між його виходами до фортепіано грали соло духові - «ті нещасні кларнети чи фаготи», як він писав другові. Замість них він запросив Анну Волкув і Констанцію Ґладковську, які вчилися співу у варшавській консерваторії. Обидві навчалися коштом держави, тож по дозвіл довелося йти аж до міністра Мостовського.

Джерело: Лист Шопена до Титуса Войцеховського, 5 жовтня 1830; Фредерік Нікс, біографія Шопена, 1888.

Близько 700 - таке число назвала газета «Kurier Warszawski». Шопен написав другові «повна зала», але на двох його концертах у березні того ж року людей було більше: 800 і майже 900.

Ні, вони про інший концерт. 3 жовтня 1829 року Шопен писав Титусові: маю «свій ідеал, якому вірно служу», і на пам'ять про нього «постало adagio мого концерту». Тоді він працював над концертом фа мінор, а мі-мінорний почав лише навесні 1830-го. Імені в листі немає; біографи вважають, що йдеться про Констанцію Ґладковську, яка вчилася тоді співу у варшавській консерваторії.

Джерело: Лист Шопена до Титуса Войцеховського, 3 жовтня 1829.

Так пишуть багато біографів, але це їхній висновок, а не слова Шопена. У листі від 15 травня 1830 року, де він докладно описує цю частину, імені Констанції немає. Є лише натяк: «мимоволі крізь очі влізло мені щось до голови, і я люблю з цим пеститися». Про кого чи про що це сказано, з листа не видно.

Джерело: Лист Шопена до Титуса Войцеховського, 15 травня 1830.

Одне слово: «можуть». Вірш Констанція вписала 25 жовтня 1830 року, а 2 листопада Шопен виїхав із Варшави. Коли саме він дописав це слово, ми не знаємо.

Цю історію ми знаємо з одного джерела - книжки Мавриція Карасовського, біографа Шопена, що вийшла 1877 року, через двадцять вісім років після його смерті. Карасовський переробляв навіть тексти Шопенових листів, тож вірити йому на слово важко. У листах самого Шопена кубка немає. Очевидець похорону, чию розповідь надрукував журнал «The Musical World», про землю теж не згадує. Напевно відомо інше: друзі проводили Шопена за місто кантатою, яку написав для цього його вчитель Йозеф Ельснер.

Джерело: Карасовський, 1877; Фредерік Нікс, біографія Шопена, 1888; газета «Kurier Warszawski», 3 листопада 1830.

Так, і переказав це сам Шопен у листі до родини. 8 листопада 1830 року він замінив на концерті місцевого аматора й зіграв Романс і фінал. Німецькі музиканти дивувалися, «яка в нього легка гра», а про сам твір мовчали. Ці слова почув у залі Титус, друг Шопена.

Джерело: Лист Шопена до родини з Вроцлава, 9 листопада 1830.

Шість виконань відомо напевно: Варшава і Вроцлав 1830 року, Відень і Мюнхен 1831-го, Париж 1835-го й Руан 1838-го. Сьоме - паризький дебют 1832 року, про який свідчення не сходяться. Пізніших публічних виконань ми не знаємо.

«Є лише одна відповідь: Шопен». У Руані 12 березня 1838 року мі-мінорний концерт прийняли гаряче. А за три роки до того, у великій паризькій залі, ту саму музику слухали холодно: за тодішніми спогадами, оплескували лише друзі й кілька знавців.

Так. Труну внесли до церкви під його «Похоронний марш» із фортепіанної сонати, який для цього переклав для оркестру Анрі Ребер. На органі звучали дві прелюдії Шопена, мі мінор і сі мінор. Грав їх органіст церкви Лефебюр-Велі - той самий, що студентом виконав концерт мі мінор, коли здобував диплом.

Джерело: Кореспондент журналу «The Musical World», 10 листопада 1849, за біографією Нікса; Encyklopedia Muzyczna PWM.

Ні. 14 квітня 2014 року дослідники оглянули серце, не відкриваючи посудини. Група Міхала Вітта дійшла висновку, що найімовірніша безпосередня причина смерті - ускладнення туберкульозу, запалення оболонки серця. Висновок надруковано в медичному журналі «American Journal of Medicine».

Джерело: Science in Poland, про дослідження групи Міхала Вітта.