Dies irae: текст і переклад
- Dies irae, dies illa,День гніву, той день,Струнні тремтять: це і є «tremor», трепет, про який далі йдеться.
- solvet saeclum in favilla,оберне світ у попіл,
- teste David cum Sibylla.як свідчать Давид і Сивіла.
- Quantus tremor est futurus,Який же буде трепет,На «quantus tremor» - «який же буде трепет» - хор раптом стихає майже до шепоту.
- quando judex est venturus,коли прийде Суддя,
- cuncta stricte discussurus!щоб усе суворо розглянути!Музика спиняється посеред руху, не дійшовши до кінця: наступні слова прозвучать уже в наступній частині.
Натисніть «Грати» або пробіл: на сцені засвітяться ті, хто співає і грає цієї миті, а тут з'явиться текст. Поки тиша, натисніть на будь-яку групу, щоб дізнатися, хто це.
Рукопис: перша сторінка Dies irae
Аркуш 65 робочої партитури Моцарта. Тут починається «день гніву» - шість частин на один довгий середньовічний вірш. Партії оркестру Моцарт дописати не встиг: він записав голоси, бас і кілька окремих ліній, решту доповнювали вже інші. Щоб розрізнити руки, чужі ноти пізніше обвели олівцем.
Торкніться ділянки на сторінці або пункту в списку.
Про частину
Хор, труби, литаври й струнні вступають разом, з першої ж ноти, без вступу. Далі весь хор вимовляє слова в одному ритмі, всі разом, як один голос. Півтори-дві хвилини - і музика спиняється, так і не дійшовши до спокою.
Вступу немає: з першого такту звучать хор, труби й литаври. Струнні безупинно тремтять швидкими нотами, а хор вимовляє слова всі разом, в одному ритмі, наче виносить вирок. На «Quantus tremor» гучність раптом падає, і цей тихий трепет лякає більше за крик. Після останнього рядка музика не заспокоюється, а спиняється посеред руху.
Варто знати
На день гніву в тексті посилаються двоє свідків: цар Давид із Біблії та Сивіла - віщунка з грецьких і римських переказів. Церковний вірш навмисно ставить їх поруч: кінець світу передбачили і свої, і чужі, отже, сумніватися немає підстав.
Є давня церковна мелодія «Dies irae», яку кіно й досі бере, коли треба показати смерть чи біду. Моцарт її не використовує: музика тут цілком його власна.
Вірш про день гніву написали в XIII столітті, його приписують ченцеві Томазо да Челано. У 1960-х католицька церква прибрала його із заупокійної служби: вирішили, що прощатися з померлим треба словами про надію, а не про страх. Тому те, що ви чуєте в Реквіємі, у сучасній церкві вже не звучить.
Вірш довгий: сімнадцять строф по три рядки й кілька рядків наприкінці. Співати його підряд задовго, тому Моцарт розділив його на шість частин - від Dies irae до Lacrimosa. Саме тому «день гніву» триває у творі майже пів години.
Той самий вірш після Моцарта поклали на музику десятки композиторів, і кожен почув його по-своєму: у Верді це найгучніше місце всього реквієму, з ударами великого барабана, а Берліоз розставив по кутах зали чотири окремі групи мідних духових. На їхньому тлі чути, наскільки Моцарт стриманий: йому вистачає хору й невеликого оркестру.
Розмова
Що почули ви
Поділіться враженнями від почутого, емоціями або просто думками вголос.
Це потрібно лише для підпису під коментарем. Пошту ми не показуємо нікому.
Тут поки тихо. Ваша думка буде першою.