- Dies irae, dies illa, День гніву, той день, Струнні тремтять: це і є «tremor», трепет, про який далі йдеться.
- solvet saeclum in favilla, оберне світ у попіл,
- teste David cum Sibylla. як свідчать Давид і Сивіла.
- Quantus tremor est futurus, Який же буде трепет, Провал у майже шепіт на «quantus tremor».
- quando judex est venturus, коли прийде Суддя,
- cuncta stricte discussurus! щоб усе суворо розглянути! Обрив без завершення.
Зараз співають
Натисніть «Грати» або пробіл: на сцені засвітяться ті, хто співає і грає цієї миті, а тут з'явиться текст. Поки тиша, натисніть на будь-яку групу, щоб дізнатися, хто це.
Грає оркестр, без слів
Звучать
Рукопис: перша сторінка Dies irae
Аркуш 65 робочої партитури Моцарта. Тут починається секвенція, яку Моцарт не встиг оркеструвати: він записав голоси, бас і кілька ліній, решту дописували інші. Щоб розрізнити руки, чужі ноти пізніше обвели олівцем.
Торкніться ділянки на сторінці або пункту в списку.
«Усе, що не обведено олівцем, - рука Моцарта до сторінки 32». Цю примітку додали пізніше, коли рукопис уже зберігали як пам'ятку.
Верхній рядок поза рамкою: швидкі фігури першої скрипки записав сам Моцарт.
Оркестр усередині рамки дописав Йозеф Айблер, перший, кому Констанца доручила закінчити Реквієм. Він працював просто в автографі Моцарта, а згодом відмовився від роботи.
Чотири голоси з позначкою «Tutti» співають склад у склад: «Dies irae, dies illa, solvet saeclum in favilla, teste David cum Sy-». Кінець слова «Sibylla» вже на наступній сторінці.
Орган і низькі струнні, під нотами цифри гармонії для органіста. Разом із голосами це каркас, за яким інші могли дописати оркестр.
Про частину
Удар усього складу без підготовки. Хор карбує текст в одному ритмі, склад у склад. Півтори-дві хвилини, і обрив.
Вступу немає: з першого такту звучать хор, труби й литаври. Струнні безупинно тремтять швидкими нотами, а хор співає акордами, склад у склад, наче виносить вирок. На «Quantus tremor» гучність раптом падає, і цей тихий трепет лякає більше за крик. Після останнього рядка музика не заспокоюється, а просто уривається.
Requiem aeternam Спокій вічний Тиша перед молитвою, коли слова ще важкі. Моцарт починає не з плачу, а з повільної ходи: фаготи й басетгорни ступають, як процесія, а голоси входять один за одним, ніби люди по черзі підходять ближче. Горе тут стримане, і тому глибоке.
Відкрити частину
Kyrie eleison Господи, помилуй Прохання, яке не може зупинитися. Дві теми чіпляються одна за одну, і музика тече без передиху, як натовп, що кличе в один голос. Моцарт робить із «помилуй» не шепіт, а наполегливу вимогу, і лише в самому кінці вона ламається на склади.
Відкрити частину
Dies irae День гніву Раптовий жах, від якого не сховатися. Хор б'є словами разом, струнні тремтять, і немає жодної м'якої ноти. Моцарт показує не картину суду, а те, як цей день відчуває людина: різко, близько, без права на відповідь.
Ви тут
Tuba mirum Сурма Заклик, після якого все стихає. Тромбон звучить не грізно, а урочисто й самотньо, а голоси по черзі беруть слово, ніби кожен виходить наперед. Що вище піднімається лінія, то особистішим стає страх, аж поки не звучить просте питання: що я скажу?
Відкрити частину
Rex tremendae Царю страшної величі Трепет перед величчю, на яку не можна дивитися прямо. Важкий пунктирний ритм - це хода царя, і хор тричі вигукує його титул у тишу. Але в останніх тактах Моцарт знімає всю пишність: лишається тихе «спаси мене», сказане майже на видиху.
Відкрити частину
Recordare Згадай Спокійна розмова з тим, хто може простити. Голоси не змагаються, а переплітаються, як думки, які давно виношені. Моцарт тут не лякає і не плаче: це найдовша і найтепліша частина, де людина переконує, а не благає в паніці.
Відкрити частину
Confutatis Прокляті Два світи поруч: полум'я і світло. Чоловічі голоси кидаються вниз, у вогонь струнних, жіночі відповідають згори тихо, майже непорушно. А наприкінці все опускається, гармонія хитається, і лишається одне серце, розтерте на попіл, яке просить подбати про його кінець.
Відкрити частину
Lacrimosa Слізний день Сльози за іншого. Струнні схлипують, мелодія підіймається і зривається, ніби голос не витримує. Саме тут, на восьмому такті, рука Моцарта зупинилась, і все, що далі, - спроба учня договорити молитву вчителя.
Відкрити частину
Domine Jesu Господи Ісусе Христе Страх безодні і світло обіцянки в одній частині. Баси провалюються вглиб на словах про пекло, музика мчить геть від пащі лева, а потім квартет несподівано прояснюється. Фуга в кінці звучить як упертий спогад про давню обітницю: її дано, отже, вона має справдитися.
Відкрити частину
Hostias Жертви й молитви Тиха пам'ять про конкретних людей. Ритм гойдається м'яко, як у повільному танці, хор співає простими акордами, без жодного натиску. Це найлагідніше місце твору: тут не просять порятунку від суду, а приносять молитву за тих, кого згадують сьогодні.
Відкрити частину
Sanctus Свят Раптове світло і хвала. Після довгої темряви вперше звучать труби й литаври в ре мажорі, як навстіж відчинені двері. Зюсмайр пише радість коротку і прямолінійну, без сумніву й тіні.
Відкрити частину
Benedictus Благословен Тепло після блиску. Солісти співають спокійно й співуче, як вітання тому, хто приходить із миром. Зюсмайр дає слухачеві перепочити: у цій музиці немає страху, лише лагідне очікування.
Відкрити частину
Agnus Dei Агнче Божий Смиренне прохання, у якому ще чути тяжкість. Одна фраза звучить тричі: твердо на «Агнче Божий», тихо на «дай їм спокій». Щоразу гармонія трохи зсувається, ніби тягар потроху відпускає, і на третій раз світлішає.
Відкрити частину
Lux aeterna Світло вічне Повернення додому іншою людиною. Звучить та сама музика, що й на початку, але тепер зі словами про вічне світло і милість. Горе не зникло, проте слухач уже пройшов увесь шлях і чує в знайомій темі не безвихідь, а спокій.
Відкрити частинуВарто знати
Давид (Біблія) і Сивіла (антична пророчиця) - свідки з двох світів.
Середньовічну мелодію «Dies irae», яку цитують у фільмах, Моцарт не використовує. Він пише свою.
Вірш Dies irae написано в XIII столітті, його приписують францисканцю Томазо да Челано. Після Другого Ватиканського собору (1960‑ті) секвенцію прибрали із заупокійної служби: у залі звучить дореформений обряд.
Вірш секвенції довгий, сімнадцять трирядкових строф і кілька завершальних рядків. Моцарт ділить його на шість частин, від Dies irae до Lacrimosa.
Цей самий текст по-своєму поклали на музику Берліоз, Верді й Бріттен. У Верді Dies irae - найгучніше місце всього реквієму, з ударами великого барабана.