Триста років у дорозі

Коли й де написано «Пори року», невідомо: у Венеції або в Мантуї, де Вівальді тоді служив. 1725 року він напише, що граф Морцин знає ці концерти «так давно».

Граф Венцель фон Морцин тримає в Празі власний оркестр і щороку платить Вівальді за нові концерти. Саме йому Вівальді присвятить збірку з «Порами року», а в присвяті похвалить його «найвіртуозніший оркестр».

Видавець Мішель-Шарль Ле Сен друкує збірку з дванадцяти концертів; «Пори року» - перші чотири. Разом із нотами надруковано сонети, а їхні рядки стоять просто над тактами. Збірка коштує 12 гульденів - це найдорожче видання Вівальді.

7 лютого «Пори року» вперше звучать у Парижі. «Весну» там гратимуть ще щонайменше чверть століття.

Король Людовик XV просить зіграти «Весну». Королівських музикантів поруч немає, тож скрипалеві акомпанують принц, граф і кілька придворних.

Ніколя Шедевіль, який навчає королівських доньок гри на волинці, переробляє «Весну» для волинки. 1775 року філософ Жан-Жак Руссо перекладе її для однієї флейти.

Вівальді помирає у Відні, куди приїхав ставити опери. У Венеції його музика на той час уже вийшла з моди.

Історик музики Джон Гокінс пише, що задум переказати сонети нотами «мусить видатися дуже сміховинним», і тут-таки визнає: це найуславленіший твір Вівальді.

Музику Вівальді майже не грають. Про нього згадують як про автора концертів, які колись переклав для органа й клавесина Йоганн Себастьян Бах.

Церковна школа в П'ємонті хоче продати старі ноти, щоб оплатити ремонт. Професор Альберто Джентілі відкриває ящики й бачить томи з рукописами Вівальді. За чотири роки бібліотека Турина збирає двадцять сім томів. «Пір року» серед них немає, але світ заново дізнається, хто такий Вівальді.

Тиждень Вівальді: за шість днів звучать його духовні твори й опера, яких не виконували від часів автора. За два тижні до того почалася Друга світова війна.

Диригент Бернардіно Молінарі робить перший запис «Пір року»: великий оркестр, шість платівок, сорок чотири хвилини.

Скрипаль Луїс Кауфман записує «Пори року» в Карнеґі-холі вночі, в останні дні грудня: з 1 січня спілка музикантів забороняє звукозапис. 1950 року ця платівка отримає французьку премію Grand Prix du Disque.

Римський ансамбль I Musici - дванадцять музикантів без диригента - записує «Пори року» так, як їх гратимуть наступні двадцять років.

Віденський ансамбль під орудою Ніколауса Арнонкура записує твір на інструментах часів Вівальді: струни з кишок, легші смички, дванадцять музикантів. Звук виходить сухий і різкий, і з цього запису починається нова мода.

Запис скрипаля Найджела Кеннеді підіймається на третє місце британського чарту альбомів, серед поп-музики, і понад рік очолює класичний.

Композитор Макс Ріхтер пише «Recomposed»: бере приблизно чверть нот Вівальді й складає з них новий твір. Він пояснював, що хотів знову полюбити музику, яку чути звідусіль.

Оркестр грає «For Seasons»: ноти змінено за даними про клімат. У пташиному мотиві нот на п'ятнадцять відсотків менше - стільки видів птахів, за словами авторів, зникло від часів Вівальді.

Триста років від видання. За підрахунком сайту Bachtrack, який веде облік концертів, «Пори року» цього року виконували найчастіше з усіх творів.